– Пане Миколо, у якому стані зараз перебуває бізнес свинарів?
– Кажучи образно, галузь перебуває у стані хронічного захворювання із серйозними симптомами, які свідчать, що Україна може перетворитися на нетто-імпортера свинини. Донедавна наша країна була серед 10 найбільших імпортерів цієї продукції у світі. Але за останні п'ять років середньорічне споживання свинини на одного українця впало з 25 до 12 кг, і власне виробництво вже на 85% закриває потребу. Є низка причин, що зробили бізнес у свинарстві аутсайдером в той час, коли ця індустрія стала однією із найбільш інвестиційно привабливих в інших країнах світу.
– А які показники рентабельності у цій галузі?
– Потенційно це дуже прибуткова галузь. Рентабельність інвестицій у свинарстві складає вже навіть в Німеччині 200% на рік. Тут ціни на живих свиней виросли за 2019 рік з 1 до 2 євро/кг. Собівартість 1 кг живої маси – 0,8 євро/кг. Свинарство за рік дає два обороти коштів. Світовий дефіцит свинини складає 10 млн тонн і, ймовірно, зростатиме. Такий дефіцит не вдасться закрити навіть за наступні п'ять років.
– Яка рентабельність в Україні?
– В українському свинарстві можливо досягнути щонайменше 100% рентабельності за рік. Інакше кажучи, за 12 місяців на кожен мільйон євро обороту в рік можна отримати додатково ще 1 млн євро. Проте на сьогодні перевитрати у свинарстві щороку складають 8 млрд грн. Собівартість у більшості виробників висока – на рівні 1,4 євро/кг. Високою ціною на свинину в магазині споживачі покривають відсутність державної підтримки, а також завищені витрати, корупцію, фальшування, що стали масовими на українських свинокомплексах.
– Що призвело до деградації свинарства в Україні?
– Занепад галузі почався ще у 2009 році, коли гривня вдвічі девальвувала. Тоді ситуацією скористалися нечесні постачальники кормових добавок, ветпрепаратів, генетики. Попит почали задовольняти відносно недорогим контрафактом і фальсифікатом, негативні наслідки для свинарства стали помітні пізніше.
– Наступна хвиля девальвації гривні припала на 2015 рік. Як вона позначилась на галузі?
– Виробники свинини втратили двічі. По-перше, зросли витрати через зміну курсу, а доходи – ні. Виник брак обігових коштів, необхідних на закупівлю інгредієнтів кормів та ветеринарних препаратів. У сукупності такі витрати складають до 80% собівартості вирощування свиней.
По-друге, сезон 2015–2016 років ще більше стимулював контрафактну та фальсифіковану складову ринку кормів і ліків, велика частина операторів перейшли на неякісні та відносно дешеві рішення. Через це галузь свинарства суттєво втратила ефективність, а отже й конкурентоздатність, установивши антирекорд за собівартістю. За даними Євростату, у 2015–2018 роках комерційні ціни на напівтуші свиней (це забійна вага, менша від живої на 1/3) у світі були на рівні від 0,9 до 1,4 євро за кілограм. Водночас в Україні собівартість кілограма живої ваги була на рівні 1,4 євро. А, наприклад, на полицях магазинів у Польщі ще донедавна ціни на свинину були від 60 грн, при цьому рівень доходів у громадян цієї країни вчетверо вищий, аніж в українців. В Україні свинина коштує 120–150 грн за кілограм.
– У ваших виступах ви часто порушуєте питання про відшкодування збитків для свинокомплексів, що постраждали від вірусу АЧС. Наскільки серйозний вплив має цей фактор?
– Неконкурентна собівартість, безконтрольне поширення вірусу африканської чуми свиней (АЧС) і відсутність компенсацій свинокомплексам за свиней у випадку АЧС з боку держави закріпили позицію українських виробників як аутсайдерів на світовій арені свинарства. Ця хвороба поки не становить безпосередньої небезпеки для людей, але є високолетальною для свиней, і кожен випадок потребує серії заходів з повного знищення поголів’я, дезінфекції та карантину виробничих приміщень для недопущення поширення хвороби.
Це величезні витрати для підприємства, при тому що специфіка вірусу така, що повністю убезпечитись від нього практично неможливо. Фактично переносниками вірусу можуть бути корми, наприклад, з використанням виготовленого з інфікованих свиней м’ясо-кісткового борошна, використання якого в корм свиням досі не заборонене в Україні, транспортні засоби, взуття тощо. Вакцини досі не існує.
Враховуючи таку специфіку вірусу, в ЄС, Китаї, Росії свинарям компенсується частина збитків через АЧС, щоб уникнути банкрутств підприємств і не допустити поширення хвороби. В Україні ця система закріплена законодавчо, але на практиці не діє. Вперше спалах АЧС в Україні зареєстрований у 2012 році, а з 2014 року почалася реєстрація АЧС на промислових свинокомплексах.
– Як наші свинокомплекси справляються з цією проблемою?
– На жаль, залишаючись сам на сам із настільки значними збитками, підприємства часто вибирають шлях, який суперечить встановленій процедурі, сприяє подальшому розповсюдженню інфекції, але дає можливість зберегти бодай якусь частину коштів.
Наприклад, набув розголосу випадок із спалахом АЧС на агрокомбінаті «Калита» в Броварському районі Київської області у 2015 році. Із відкритих джерел у пресі та матеріалів кримінальних справ видно, що після встановлення факту спалаху АЧС ще впродовж місяця інфіковані свині продавалися до м'ясокомбінатів, хоча за законом все без винятку поголів’я мало бути знищене. Через м’ясопереробні підприємства з інфікованим м’ясом і транспортом, очевидно, вірус поширився Україною. Пізніше практика продажу інфікованих свиней свинокомплексами стала масовою, багато випадків не реєструвалися Держпродспоживслужбою, це і підірвало українське свинарство.
– Якою мірою самі свинокомплекси можуть вплинути на цю ситуацію?
– У тому, що бізнес у свинарстві набув ознак гри із сірниками на діжці з порохом, є відповідальність і самих власників свинокомплексів. На моє переконання, господарства мають зайняти активну і принципову позицію щодо захисту інтересів галузі. Сьогодні вони є заручниками того, що держава вісім років залишає їх напризволяще і ухиляється від відшкодовування збитків, спричинених знищенням поголів’я й іншими витратами на проведення заходів карантину, через що кожен випадок АЧС – це вирок банкрутства бізнесу у свинарстві. За вісім років сума коштів, які держава виділила на такі заходи, не перевищила 1% від розміру заявлених втрат.
– Який вплив на стан свинарства має Держпродсподживслужба?
– У кожної проблеми є ПІБ. Керівництво Держпродспоживслужби, яке закривало очі на проблему нелегального ринку свиней, інфікованих АЧС, безумовно, відповідальне за поширення вірусу в Україні і за її межі. Однак основна вина на керівництві галузевої асоціації «Свинарі України». За вісім років поширення АЧС в Україні керівництво асоціації не спромоглося запустити механізм компенсацій свинокомплексам у випадку АЧС, фактично створивши нелегальний ринок інфікованої свинини.
Законодавчо механізм компенсацій був створений ще до появи АЧС в Україні. Цього року на засіданнях в Мінекономрозвитку, у Верховній Раді ми пересвідчилися в небажанні галузевої асоціації вирішувати цю проблему, у відсутності підтримки ініціативи нашої громадської спілки про виділення з 4,3 млрд грн держпідтримки на 2020 рік 500 млн грн на компенсації свинокомплексам за свиней у випадку спалаху АЧС.
– Як ви взагалі оцінюєте роботу галузевих асоціацій?
– Ми співпрацюємо з асоціаціями свинарів багатьох країн СНД та ЄС. Я знайомий з очільниками професійних об’єднань і володію інформацією про те, як організована їхня робота. Україна ж – єдина країна, в галузевих асоціаціях якої є афілійовані ветеринарні, кормові, консультаційні компанії. Учасники асоціацій – керівники свинокомплексів – опинилися в умовах, коли можуть придбати «правильні» корми, ліки та послуги лише через ці пов’язані структури.
Така ситуація далека від принципів прозорої конкуренції. Виглядає так, що керівництво асоціацій за зайняттям бізнесом на кормах, ліках і послугах та «розпилу» державного бюджету на реконструкцію і будівництво «вибраним» компаніям, забулися за інтереси свинокомплексів. Коли ми переконались, що наявні галузеві організації не сприяють розвитку і підвищенню інвестиційної привабливості свинарства, то ініціювали створення громадської спілки «Центр підвищення ефективності у тваринництві».
– Хто увійшов до нової спілки?
– За півроку спілка зібрала понад 300 учасників. Серед них виробники, переробники, постачальники та експертне середовище галузі свинарства, молочного скотарства. Громадська спілка є своєрідною мережею, що постала на противагу системі, яка паразитує у тваринництві та суміжних галузях.
Ми об’єднуємо наші зусилля для того, щоби сприяти формуванню національної політики, спрямованої на захист вітчизняного доброчесного товаровиробника, який дбає про продовольчу безпеку та є конкурентоздатним на внутрішньому і на зовнішніх ринках. Ми поширюємо практику створення таких умов для бізнесу, за яких вигідно працювати чесно та прозоро, отримувати при цьому найнижчу собівартість виробництва кілограму свинини на рівні 25 грн на сухих кормах і 15 грн на рідкій годівлі.
– Які чинники сьогодні заважають досягненню такої собівартості?
– Корупція на сільськогосподарських підприємствах є однією з найвищих в нашій економіці. Використання фальсифікату, закупівля сировини за завищеними цінами, практика оплати праці на свинокомплексах, яка не стимулює персонал досягати кращих результатів у роботі, та порушення технології сягають гнітючих обсягів.
Необґрунтовані перевитрати у свинарстві становлять понад 8 млрд грн щороку. Це та ціна, яку ми – споживачі продукції свинарства – сплачуємо за небажання, невміння чи неготовність виробників ефективно організувати свій бізнес. Рівень перевитрат потрібно знизити, а в ідеалі їх не повинно бути. Наша комерційна організація «Центр підвищення ефективності у тваринництві» – розробник програм із управління свинокомплексом «ПігЦентр», включно з контролем собівартості в реальному часі. Така система автоматизації, поєднана з дотриманням науково обґрунтованих раціонів годівлі тварин та ветеринарних схем, а також ефективним управлінням персоналом і контролем закупок гарантовано знижує собівартість свинини на десятки відсотків.
– А звідки щороку беруться ці 8 млрд грн перевитрат у свинарстві?
– Власники часто не володіють інформацією про те, скільки витрачають кормів і ліків, і скільки б мали витрачати, які витрати є цільовими. Ось типові ситуації на середньому свинокомплексі. Соєва макуха торік коштувала на ринку 9000 грн за 1 тонну. На підприємстві, де ми проводили аудит і налаштовували технологію, нам вдалося за три місяці зменшити витрати кормів і ветеринарних препаратів до 18,5 грн (без ПДВ) на кілограмі приросту. Крім налагодження технології, обліку ми прибрали корупційну складову в закупках, адже до того цей свинокомплекс протягом року закуповував соєву макуху за ціною від 11 000 до 13 000 грн за 1 тонну.
Аналогічна ситуація була з соняшниковим шротом: при ринковій ціні 6000 грн за 1 тонну ціна закупівлі складала 8000 грн. Всього за рік невеликий свинокомплекс тільки на ці дві позиції перевитратив 2,5 млн грн. Падіж за перші 28 днів життя поросят приховувався, його в обліку просто не було. Це давало можливість спеціалістам за рік вирощувати 1000–2000 «своїх» необлікованих свиней за рахунок цього власника. А додати маніпуляції спеціалістів свинокомплексу із недоброчесними постачальниками фальсифікованих преміксів, сорбентів, ліків, закупівлею по 10 000 грн за голову некондиційної, хворої генетики під виглядом сучасної, здорової, зловживання на продажі свиней з відгодівлі, то перевитрати там за рік склали від 6 до 10 млн грн.
– Якою зазвичай є позиція засновників і керівників підприємств щодо такого аудиту?
– У свинарстві часто залишається все як є, не використовуються сучасні автоматизовані системи контролю процесів і витрат, не змінюються процеси, навіть, неефективні. Живі тварини потребують постійного догляду та уваги, тому нерідко власники займають позицію невтручання в роботу свинокомплексу, щоб не брати на себе відповідальність за поточні процеси.
У результаті на вітчизняному ринку сформувалась велика кількість спеціалістів, здатних працювати виключно за схемами відкатів, крадіжок та інших зловживань. Надаючи послуги з антикризового менеджменту впродовж дев'яти років, тільки з ініціативи «Центру підвищення ефективності у тваринництві» звільнено з роботи 150 корумпованих керівних і головних спеціалістів. Утім, майже всі вони влаштувалися на роботу на інших підприємствах. Ця патологічна мережа кадрів у тваринництві вкорінилася в галузь, і протидіяти їй можна лише системно.
Часто розраховувати варто на молодих спеціалістів. Проте вони дивляться, що галузь пронизана корупцією, і нерідко полишають Україну, працевлаштовуються на свинокомплексах Данії, Німеччини, Польщі й інших країн, де отримують гідні та легальні доходи. Щоб повернути таких фахівців на батьківщину і не втратити нових, потрібно створити можливості для прозорої роботи, яка винагороджується на конкурентному рівні.
Зауважу, що вітчизняне свинарство як бізнес такий потенціал має, але за умови, що воно забезпечуватиме собівартість 25 грн за кілограм. Наразі цей показник у галузі в середньому становить 40 грн/кг. За такої ситуації шанси для розвитку індустрії свинарства та оновлення кадрів виглядають примарними.
– Ви описали багато гострих моментів у свинарстві. Чи не нашкодить така відкритість вам та галузі?
– На моє переконання, якщо проблеми існують, то їх потрібно вирішувати. Не слід перебільшувати чи применшувати загрози і можливості, потрібно просто будувати бізнес, виходячи з реального стану справ. Чисельність свинокомплексів уже скоротилася більше ніж на тисячу, все менше лишається охочих займатися цим бізнесом. Усвідомлення реального стану дає шанси зберегти та розвинути галузь свинарства і в Україні тоді, коли всі свинарі у світі заробляють надприбутки.
Джерело: Mind