Основні принципи лікування телят за шлунково-кишкових інфекцій

Лікування шлунково-кишкових захворювань молодняку сільськогосподарських тварин – одна з складних проблем, що стоять перед ветеринарною наукою і практикою. Під час діареї з фекаліями втрачається рідина, яка по складу дуже близька до плазми крові, яка містить електроліти натрію, калію, хлору, іони бікарбонату.

При тяжкій діареї в добу тварини виділяють з фекаліями в 20-30 раз більше рідини, втрачають в 27 раз більше іонів натрію, в 17 раз більше іонів калію, в 37 іонів хлору, в 24 – кальцію і в 40 раз магнію.

В тварин знижується кількість виділення сечі, або ж її виділення взагалі зменшується, збільшується вміст сечовини, виникає дефіцит води, електролітів і енергії. В фекаліях зростає вміст глюкози в 4 рази, білку в 2 рази. Зменшується засвоєння кормів, організм не отримує необхідні поживні речовини, вітаміни, макро- і мікроелементи.

Шлунково-кишкові інфекції молодняку мають масовий характер і наносять значний економічний збиток тваринництву. Їх складна етіологічна структура, різноманітність патогенетичних ланок залучає всі системи організму в патологічний процес і потребує комплексного лікувально-профілактичного втручання.

Здійснити дане положення базується на всіх методах терапії:

1. Етіотропна – боротьба з збудником захворювання;
2. Патогенетична – спрямована на усунення ланок патогенетичного ланцюга, відновлення саморегуляції організму, мобілізацію і стимуляцію захисних сил;
3. Замісна – спрямована на введення і заміщення речовин, які втратили внаслідок розвитку патологічного процесу;
4. Дієтотерапія – спрямована на нормалізацію травлення та відновлення корисної мікрофлори.

Боротьба з збудниками захворювання при лікувальних заходах здійснюється за допомогою специфічних та неспецифічних заходів. Проте у відношенні кишкових інфекцій, що супроводжуються синдромом діареї, специфічні гіперімунні сироватки і глобуліни мають низьку ефективність.

Це пов’язано з тим, що збудник локалізується в просвіті чи на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту - важкодоступний для більшості антитіл та імуноглобулінів.

Етіотропна терапія

Основними напрямками боротьби із захворюваннями шлунково-кишкового є застосування антибактеріальних препаратів та специфічна профілактика. Але, виникнення резистентних форм бактерій, обумовлені наявністю плазмід резистентності, а також гострим протіканням хвороби, помітно знижують лікувальну ефективність антибактеріальних препаратів. В зв’язку з цим виникає необхідність створення надійних засобів лікування та профілактики даного захворювання.

Для досягнення терапевтичного ефекту при лікуванні захворювань ШКТ телят необхідно підібрати такий антибактеріальний засіб, який би містив активнодіючу речовину, до дії якої чутливий збудник захворювання.

При виборі антибіотикотерапії важливо враховувати не тільки чутливість мікроорганізму до антимікробних препаратів, але й тип його антимікробної дії (бактеріостатична чи бактерицидна).

Широке і часом безконтрольне застосування антибіотиків для боротьби з інфекційними процесами сприяло селекції та значному розповсюдженню антибіотикостійких штамів мікроорганізмів, що часто призводило до відсутності лікувального ефекту від проведеної антибіотикотерапії.

Слід зауважити, що в більшості випадків захворювання може спричинювати не один вид бактерій, а асоціація мікроорганізмів, яка, зазвичай, резистентна до багатьох антимікробних речовин.

Виконання тесту на антимікробну чутливість перед проведенням антибіотикотерапії сприяє вибору хіміотерапевтичного засобу, спектр антимікробної дії якого охоплював би всі етіологічні агенти захворювання.

Лабораторні дослідження чутливості мікроорганізмів до антибіотиків необхідні і для заміни антибіотика, до якого «розвинулась» резистентність, на інший антимікробний препарат, часто іншого фармацевтичного класу.

Комбіноване використання антибіотиків в наступному призводить до появи стійких мікроорганізмів. При цьому, підвищення бактеріальної ефективності антибіотиків відбувається на фоні підвищення нефротоксичності, нейротоксичності, зниженням імунітету та появою ще більш стійких патогенних мікроорганізмів.

Патогенетична терапія

Для підвищення захисних сил організму використовують кров, сироватку реконвалесцентів (тварин що перехворіли, але кров беруть не раніше 21 дня після видужання), гуперімунні сироватки, молозиво.

Застосування даних речовин призводить до виникнення пасивного імунітету, тривалість якого становить 10-14 діб. Найкращий ефект спостерігається від введення сироваток-реконвалесцентів, що пов’язаний з інактивацією збудника, що знаходиться в організмі, готовими антитілами.

Кращий ефект спостерігається за бактеріальних інфекцій, гірший за вірусних, оскільки вірус знаходиться в клітині господаря та недоступний для антитіл .

Застосування даної групи препаратів можливе лише за благополуччя господарства по інфекційним захворюваннях, зокрема ензоотичному лейкозу великої рогатої худоби.

Усунення подразнення слизової оболонки кишківника та синдрому діареї можна досягнути при застосуванні обволікаючих і в’яжучих засобів. Найчастіше з даною метою використовують відвар льону. Завдяки полісахаридам, що входять до складу льняного насіння, слиз, що виділяється при варінні, має обволікаючу дію. Полісахариди знижують негативний вплив токсинів на організм, впливаючи як сорбент. В насінні льону міститься велика кількість рослинних волокон лігнано, які є антиоксидантом. Багате насіння також і поліненасиченими жирними кислотами, особливо лінолевою і олеїновою, які підвищують імунітет . Льон має легку послаблюючу дію, що дозволяє нормалізувати процес травлення.

Замісна терапія

Дегідратація – патологічний стан організму, що характеризується втратою води нижче фізіологічної норми та супроводжується порушенням метаболізму. Телята можуть втратити від 5 до 10% від їх ваги тіла в воді протягом 1 дня за діареї. 

Втрата рідини в кількості понад 8% вимагає лікування і втрата більше 14% може призвести до смерті.

Для відновлення та нормалізації електролітичного балансу, кислото-лужної рівноваги застосовується регідратаційна терапія, котра поділяється на пероральну та перентеральну.

Оральна регідратаційна терапія призначена для поліпшення кислотно-лужного балансу, надаючи електроліти та воду. Незважаючи на те, що вони, як правило, прості у використанні, неонатальний понос теляти досі є основною причиною смерті і економічних втрат в молочній промисловості.

Інфузійна терапія - метод лікування, заснований на введенні в кровоносне русло різних розчинів певного об’єму та концентрації, з метою корекції патологічних втрат організму або їх попередження.

Перевагами внутрішньовенних введень є:

1. Екстрене введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю;
2. Забезпеченні негайної доставки лікарської речовини з кров'ю, в необхідній легко регульованій концентрації;
3. Цим шляхом вводять препарати, що не всмоктуються у кишечнику або володіють сильною дратівливиою властивістю.

При внутрішньовенному введенні в крові створюється порівняно висока концентрація лікарських речовин. Рідини повинні завжди бути підігріті, для того щоб тварина не використовувала додатково енергію, щоб довести розчин до температури тіла.

За умови, що тварина уражена вірусом або бактеріями, які впливають на всмоктування в кишечник, рекомендуємо надати перевагу препаратам для внутрішньовенного введення, зокрема: кальцію борглюконат 20%, глюкоза, натрію хлорид 0,9%, розчин Рінгера.

При ентероколітах молодняк втрачає не лише багато води і електролітів. Відсутність апетиту, низька засвоюваність корму призводить до розвитку гіповітамінозів, секреторної недостатності залоз та печінки. В зв’язку з цим в комплексній терапії необхідно застосовувати вітамінні препарати, дія яких спрямована на відновлення слизової оболонки кишківника, попередження утворення токсичних продуктів, підвищення захисних сил організму.

Дієтотерапія

Поряд з етіотропною терапією при шлунково-кишкових захворюваннях, що супроводжуються діареєю, необхідно створити умови спокою, покращити умови утримання, зменшити навантаження на травний тракт, що досягається за рахунок дієти.

При цьому, одне випоювання молозива (молока) замінюється на розчин обволікаючих (в’яжучих) засобів чи електролітів. Вдруге випоюють 25% молока і 75% розчину, наступного разу рівні об’єми, і потім з переважанням молока, в черговий раз переходять на повну годівлю.

Необхідно пам’ятати, що викликають дану групу захворювань інфекційні агенти, для боротьби з якими необхідно застосовувати антимікробні засоби. Проте, лікування повинне завжди бути комплексним і спрямованим на усунення не тільки причини виникнення захворювання, розрив патологічного ланцюга а й на підвищення та відновлення захисних сил організму.

Слідкуйте за актуальними статтями та новинами у нашому Телеграм-каналі або на сторінці в Фейсбуці.